Правда не може бути вибірковою: про що воліють мовчати Поляки, коли говорять про Українсько-польський конфлікт
Історія не визнає подвійних стандартів. Якщо ми говоримо про злочини українських націоналістів проти польського цивільного населення під час Другої світової війни, то так само чесно й відкрито маємо говорити про злочини, вчинені польськими військовими та підпільними формуваннями проти українців.
“Історична правда не може бути односторонньою…”
Павлокома – 3 березня 1945 року…
3 березня 1945 року у селі Павлокома підрозділ Армії Крайової під командуванням Юзефа Бісса («Вацлава») розстріляв понад 300 українських мирних жителів. Серед загиблих були жінки, літні люди та діти. Це був не військовий бій, а масове вбивство беззбройного населення.
Сагринь – 10 березня 1944 року…
10 березня 1944 року підрозділи Армії Крайової та Батальйонів Хлопських атакували українське село Сагринь на Холмщині. Загинули сотні українців, більшість із яких становили цивільні. Серед жертв були немовлята, жінки та люди похилого віку. На меморіалі сьогодні викарбувані їхні імена, роки народження та смерті – це мовчазне свідчення трагедії.
Піскоровичі – 18 квітня 1945 року…
У квітні 1945 року польські військові підрозділи здійснили масове вбивство українського населення в Піскоровичах. Загинули десятки мирних жителів, значна частина яких була жінками та дітьми.
Завадка Морохівська – січень–лютий 1946 року…
У 1946 році підрозділи Війська Польського кілька разів проводили каральні акції у Завадці Морохівській. За різними оцінками, було вбито понад 70 цивільних українців, серед яких переважали жінки, діти та літні люди.
Концтабір Явожно – 1947–1949 роки…
Після початку операції “Вісла” польська комуністична влада створила Центральний табір праці Явожно. Через нього пройшли понад 3 800 українців, лемків та інших осіб, яких вважали «неблагонадійними». Серед ув’язнених були священники, учителі, інтелігенція, жінки й навіть підлітки. Десятки людей загинули внаслідок катувань, хвороб та нелюдських умов утримання.
Операція “Вісла” – 28 квітня 1947 року…
28 квітня 1947 року комуністична влада Польщі розпочала операцію “Вісла”. Близько 140 тисяч українців, лемків, бойків та інших мешканців південно-східної Польщі були примусово депортовані зі своїх історичних земель на північ і захід країни. Людей виселяли лише за етнічним походженням, руйнуючи громади, традиції та культурну спадщину.
У 1990 році Сенат Польщі засудив операцію “Вісла”, а у 2007 році президенти України та Польщі спільно визнали її злочинною акцією комуністичного режиму. Українці не повинні заперечувати можливі злочини, які могли бути вчинені окремими підрозділами УПА чи іншими формуваннями. Але так само неприпустимо робити вигляд, що злочини польських військових формувань не існували.
“Жодна нація не має монополії ні на героїзм, ні на страждання…”
Українці так само були жертвами масових убивств, етнічних чисток, депортацій та політики насильницької асиміляції. Саме тому історія повинна досліджуватися комплексно, без політичних маніпуляцій і без вибіркової пам’яті.
P.S.
Сьогодні часто можна почути, що росіяни, поляки чи навіть інші народи згадують бої з УПА. Але рідше звучить інше запитання: чому ці війни взагалі точилися на українській землі?
Протягом століть українські території ставали ареною боротьби чужих імперій. Саме українці жили між двома тоталітарними режимами – нацистським і радянським, а також пережили численні репресії, депортації та спроби знищення власної ідентичності.
УПА виникла як український визвольний рух, який прагнув створення незалежної української держави. Це не означає, що кожен її крок був бездоганним або не потребує історичного аналізу. Але так само несправедливо зводити всю історію цього руху виключно до його злочинів, замовчуючи злочини інших сторін конфлікту.
Справжня історична пам’ять починається там, де всі жертви мають однакову цінність, а всі злочини – незалежно від того, хто їх вчинив, – отримують однакову моральну оцінку.
“Лише така правда здатна стати основою примирення, а не нових конфліктів…”
Автор статті Іван ТОРСЬКИЙ Голова ГО “ТРИ СИЛИ”
