Запити, які налякали владу? Чому Дрогобицька міська рада почала воювати не з корупцією, а з правом громадян знати правду…

7 липня 2026 року на офіційному сайті Дрогобицької міської ради з’явилася публікація під назвою “Запити на інформацію як показник відкритості влади: де проходить межа між правом та зловживанням?”.

Посилання на дану статтю на офіційному сайті дрогобицької міськради:

https://drohobych-rada.gov.ua/zapyty-na-informacziyu-yak…

На перший погляд, це звичайна аналітична стаття про відкритість органів місцевого самоврядування. Але якщо уважно проаналізувати наведені цифри, аргументи та контекст її появи, виникає зовсім інше запитання: чи не є ця публікація спробою дискредитувати тих, хто роками контролює владу через механізм доступу до публічної інформації?

Я переконаний, що наведена у статті статистика стосується саме мене як голови громадської організації “ТРИ СИЛИ”, оскільки кількість зазначених у матеріалі запитів практично повністю збігається з моїм офіційним реєстром.

“Протягом 2025 року до Дрогобицької міської ради надійшло 466 запитів на публічну інформацію. При цьому 330 із них, або майже 71%, були подані однією особою. Від початку 2026 року станом на липень уже опрацьовано 197 запитів, із яких 118 (майже 60%) також надійшли від цього самого заявника…”

Проте автори статті не наважилися прямо назвати ні моє прізвище, ні назву громадської організації. Очевидно, вони прекрасно розуміють, що будь-які звинувачення мають ґрунтуватися на фактах, а не на маніпуляціях.

• Чому ми подаємо сотні інформаційних запитів…?

Відповідь дуже проста. Громадська організація “ТРИ СИЛИ” з 2021 року займається захистом прав споживачів, громадським контролем та антикорупційною діяльністю. Нашою метою ніколи не було створення проблем міській раді чи комунальним підприємствам.

“Мета завжди була одна – отримати офіційну інформацію від її першоджерела…”

Саме офіційні відповіді органів влади стають основою:

• журналістських розслідувань;
• аналітичних матеріалів;
• звернень до контролюючих органів;
• скарг до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
• заяв про можливі порушення законодавства.

Іншими словами, інформаційний запит для нас – це не самоціль. Це інструмент громадського контролю, прямо передбачений Конституцією України та Законом України “Про доступ до публічної інформації”.

• Найбільша проблема – не кількість запитів, а якість відповідей…

У своїй статті міська рада багато говорить про адміністративне навантаження. Але практично нічого не говорить про іншу сторону медалі, про те, що дуже часто відповіді:

• є неповними;
• не містять інформації по всіх поставлених питаннях;
• взагалі не стосуються суті запиту;
• містять формальні відписки;
• або не надаються взагалі.

Нерідко запит складається з п’яти чи шести окремих питань. Натомість відповідь містить інформацію лише по двох або трьох. Після цього орган влади вважає свій обов’язок виконаним. Саме тому доводиться повторно звертатися із запитом. Не тому, що хочеться збільшити статистику. А тому, що відповідь просто не була надана в повному обсязі.

Ще гірше, коли окремі керівники комунальних підприємств взагалі ігнорують вимоги закону. У таких випадках доводиться звертатися зі скаргами до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. І лише після втручання Омбудсмана відповіді починають надходити.

“Якби органи місцевого самоврядування одразу виконували закон належним чином, значної частини повторних звернень просто не існувало б…”

• Чи справді вся інформація є у відкритому доступі…?

Саме це твердження викликає найбільше запитань. Автори статті заявляють, що більшість інформації вже розміщена на офіційному сайті міської ради. На практиці ситуація виглядає зовсім інакше. Протягом кількох років роботи ми неодноразово стикалися з тим, що:

• необхідні документи відсутні;
• окремі розділи не оновлюються;
• замість потрібної інформації розміщуються зовсім інші документи;
• окремі матеріали знайти фактично неможливо.

Саме через це громадяни змушені використовувати механізм інформаційного запиту. Інакше вони просто не можуть реалізувати своє право знати. Якщо ж уся інформація справді була б відкритою, логічно поставити просте питання:

“Навіщо тоді міська рада взагалі утримує структурні підрозділи, відповідальні за розгляд інформаційних запитів, якщо будь-яку інформацію можна отримати за кілька хвилин на сайті…?”

• Коли право починають називати зловживанням…

Особливу увагу привертає сама назва статті. У ній фактично ставиться питання про можливе “зловживання правом”.

Це дуже небезпечна риторика.

• Бо сьогодні зловживанням можуть назвати інформаційний запит.

• Завтра – журналістське розслідування.

• Післязавтра – критичну публікацію.

• А потім – будь-яке незручне питання до влади.

Саме так поступово формується негативне ставлення суспільства до тих, хто здійснює громадський контроль.

• Чому ця стаття з’явилася саме зараз…?

Особисто я не можу не звернути увагу на одну цікаву обставину. Саме напередодні публікації цієї статті я вперше звернувся до міської ради не як голова громадської організації, а як журналіст – член Національної спілки журналістів України (НСЖУ).

“Чи пов’язані між собою ці дві події Офіційної відповіді на це питання немає. Але часовий збіг виглядає доволі показовим…”

Адже журналістська діяльність має додаткові правові гарантії, а закон передбачає відповідальність за незаконне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

• Коли критика переходить у погрози…

На жаль, за роки громадської діяльності доводилося стикатися не лише з відписками. Після окремих публікацій та інформаційних запитів у соціальних мережах з’являлися образливі коментарі на мою адресу від деяких мега активних працівників Дрогобицької міськради.

Також я отримував неодноразово погрози про фізичну розправу, щодо мене, в приватних повідомленнях від одного з керівників комунальних підприємств ДМР, його рівень хамського спілкування зі мною є неодноразово записаний.

“У демократичній державі відповіддю на журналістське запитання чи громадський контроль є документи та аргументи, а не тиск чи залякування…”

• Що може бути далі…?

Після появи подібної статті закономірно виникає занепокоєння. Чи не стане наступним кроком спроба запровадити додаткові внутрішні правила або процедури, які фактично ускладнять реалізацію права громадян на доступ до публічної інформації?

Наразі це лише припущення, а не твердження про наміри міської ради. Однак дискусія, яку сама влада розпочала, демонструє, що питання доступу до інформації може стати предметом нових управлінських рішень. Саме тому громадськість повинна уважно стежити за подальшими кроками органів місцевого самоврядування.

P.S.

Демократія не вимірюється красивими рейтингами. Вона вимірюється тим, як влада реагує на незручні питання.

Якщо громадський контроль починають називати адміністративною проблемою, якщо інформаційні запити починають сприймати як загрозу, якщо замість усунення недоліків влада пояснює, чому громадяни ставлять забагато запитань, – це вже привід для серйозної суспільної дискусії.

“Механізм доступу до публічної інформації створений не для зручності чиновників. Він створений для захисту громадян…”

І доки органи місцевого самоврядування розпоряджаються бюджетними коштами, комунальним майном та ухвалюють рішення від імені громади, громада має повне право знати, як саме це відбувається.

“Бо відкритість влади – це не подарунок чиновників громадянам. Це їхній прямий законний обов’язок…”

Автор статті Іван ТОРСЬКИЙ – голова ГО “ТРИ СИЛИ”, журналіст НСЖУ